Економічний розвиток Гнівані у 20-му столітті

На початку 20 століття економіка Гнівані почала розвиватися бурхливими темпами. Гніванський цукровий завод за короткий час перетворився у велике підприємство Подільської губернії. Виробничий процес тривав 70 діб. Річне виробництво цукру на 1901 р. становило 428910 пудів, вихід цукру — 46 фунтів.

За 1913 рік виробництво цукру зросло вдвічі (727456 пудів). На заводі працювали 2464 робітники. Цукор продавали на внутрішньому ринку, частину експортували в Іран. Завод був оснащений передовою на той час технікою: 24 котли, 6 електричних двигунів, 4 парових двигуни, загальна потужність яких становила 1050 кінських сил . При заводі існувала мідно-котельна майстерня, на якій працювали 45 робітників, і власником якої був Гнат Філіповський.

В 1913 році правління цукрового заводу та акціонерного товариства «Гнівань» знаходилося в Києві на вулиці Хрещатик, 12. Очолював правління та фінансову групу Карл Ярошинський. До його фінансової групи належало 8 цукрових заводів та комунальні підприємства Києва. Основний капітал групи складав 6 мільйонів карбованців.

Володіючи «високою технікою фінансового шахрайства» (як писав про Ярошинського В. І. Ленін), Карл Ярошинський створив монополістичне угрупування, яке на початок 1917 року контролювало 70 цукрових заводів, 8 металургійних заводів, кілька ткацьких фабрик, товариство цементних заводів «Ассерни», 9 транспортних компаній. Загальний його капітал становив 300 мільйонів карбованців.

Потреба в будівництві залізничних та автомобільних доріг (на вулицях Гнівані з'явились американські автомобілі з дерев'яними колесами) вимагали відкриття нових кар'єрів. Виробництво каменю та щебеню почало зростати, і становило на кінець XIX ст. 20 тисяч кубометрів на рік.

В кар'єрах, на цукровому заводі, майстернях, залізниці Гнівані переважну більшість складали робітники-сезонники. На початку 20 століття в Гнівані працювало їх до 3 тисяч.

Жили й працювали робітники у важких умовах. Робочий день не нормувався і часто тривав до 16 годин. Заробітна плата була низькою. Гнітюче враження справляють залишки робітничих будинків та гуртожитків, які збереглися до сьогоднішнього дня і після другої світової війни стали називатися в народі «Бухенвальдом». Кадрові робітники підприємств Гнівані (Волосяний, Старчевський, Ружицький, Откалюк, Малашкевич) відстоювали інтереси трудящих. З розвитком капіталістичних відносин зростала експлуатація робітників, що призводило до загострення класової боротьби.

Джерело: Коваль О.І. «Гнівань: Історія, сьогодення, майбутнє». Видавництво «Книга Вега». 2004